To Örebro University

The article is devoted to the problems of application of the notary’s duty to keep notarial secrecy (confidentiality). Theoretical, legislative and practical aspects of notarial secrecy and its application are investigated. In particular, notarial secrecy is considered as the basis of notarial activity and ethical rules of notariat and its organization. The assumption is made that in case of practical impossibility to keep notarial secrecy and threats to notarial secrecy, the level of public trust in the notarial institute will decrease. This, in turn, will lead to a more rapid formation of personal trust relationships and appeal to the notary not as a subject, which can provide appropriate legal assistance and protection of rights and interests, but as a representative of the institute to which the law is required to apply and to whom the person would not turn unless the law required it.

The author emphasizes the impossibility of the existence of a notary institution in the conditions of inefficient legislative regulation of notarial secrecy (confidentiality). The ambiguity of legislative regulation is a generating factor for differential law enforcement practice (application of law). Thus, on the materials of the requests of the relevant authorities and officials, in the conditions of necessity to keep notarial secret, the content and nature of the requested information and documents from notaries are analyzed. At the same time, the author emphasizes that even the most perfect legislative regulation of notarial secrecy cannot withstand the realities of everyday law enforcement (application of law) and will entail again ambiguous and differentiated practice of law enforcement. The causal link assumed by the author is that every law enforcement entity operates within the conditions and legal frameworks constructed by the law governing it, the entity, its activities and such regulatory framework, as a rule, without taking into account the features of notarial activity. In other words, the lack of systematicity in the legal system is reproduced in the activities of law enforcement entities, and therefore can be overcome by adjusting the activities of law enforcement entities by the entities themselves. That is why the author believes that quality and effective legislative regulation is a necessary but not sufficient condition for solving the problem of law enforcement practice. The solution to the problem should be based on the basis of qualitative legislation and dialogue of the subjects of law enforcement, which will allow each party to hear the position of the other and create a mechanism for implementation of specific norms without violating them (infringing them) and / or abusing their application. The conclusion is made about the possibility of using mediation in a law enforcement practice (application of law practice) where law enforcement subjects are able and agree on a single interpretation of a specific law in a particular situation.

У статті досліджуються проблемні питання правозастосування обов’язку нотаріуса зберігати нотаріальну таємницю. Досліджуються теоретичні, законодавчі та практично-прикладні аспекти нотаріальної таємниці та її правозастосування. Зокрема, нотаріальна таємниця розглядається як базис нотаріальної діяльності та етичних правил організації нотаріальної діяльності. Робиться припущення, що в разі практичної неможливості зберігати нотаріальну таємницю та загрози нотаріальній таємниці рівень довіри суспільства до інститут нотаріату буде знижуватися. Це, своєю чергою, призведе до більш стрімкого формування зв’язків особистісної довіри та звернення до нотаріуса не як до суб’єкта, що може надати відповідну правову допомогу та захист прав та інтересів, а як до представника інституту, до якого зобов’язує звертатися закон і до якого особа не зверталась би, якби того не вимагав закон.

Автор наголошує на неможливості існування інституту нотаріату в умовах неефективного законодавчого регулювання нотаріальної таємниці. Неоднозначність законодавчого регулювання стає генеруючим чинником для ди-ференційної практики правозастосування. Так, на матеріалах запитів відповідних органів та посадових осіб в умовах необхідності зберігати нотаріальну таємницю проводиться аналіз змісту та характеру запитуваної інформації та документів від нотаріусів. Водночас автор наголошує, що навіть максимально ідеальне законодавче регулювання нотаріальної таємниці може не витримати реалій повсякденного правозастосування і потягне за собою знову ж таки неоднозначну та диференційовану практику правозастосування. Каузальний зв’язок, який припускається автором, полягає в тому, що кожен суб’єкт правозастосування діє в умовах та правових межах, що сконструйовані нормативно-правовим базисом, що регулює його, суб’єкта, діяльність і такий нормативно-правовий базис побудований, як правило, без урахування особливостей нотаріальної діяльності. Тобто брак системності в правовій системі відтворюється в діяльності суб’єктів правозастосування, а отже, і долатися він може через коригування діяльності суб’єктів правозастосування самими суб’єктами. Саме тому автор вважає, що якісне та ефективне законодавче регулювання є необхідною, але не достатньою умовою вирішення проблеми практики правозастосування. Вирішення проблеми має бути побудоване на фундаменті якісного законодавчого регулювання та діалогу суб’єктівправозастосування, який дасть змогу кожній стороні почути позицію іншої та створити механізм реалізації конкретних норм без їх порушення та/чи зловживань в їх застосуванні. Сформульовано висновок про можливість застосу-вання медіації в такій правозастосовній практиці, де суб’єкти правозастосування здатні та мають змогу домовитись про єдину інтерпретацію конкретної норми в конкретній ситуації.